Монографія Галини Волощук «Художнє мислення Уляни Кравченко»
Історія письменства є неповною, якщо не осягнено загальні й індивідуально-національні закономірності літературного процесу, не долучено творчість усіх письменників, які творили літературу, сприяли її поступу, увиразнюючи загальні тенденції розвитку. Одній із таких прикметних постатей і присвячена монографія Галини Волощук, у якій авторка мала на меті реконструювати основні джерела художнього мислення української письменниці Уляни Кравченко, неупереджено оцінити її лірику, прозу, мемуари, драматургію, що функціонують як цілісний і самобутній художній феномен.
Творчість Уляни Кравченко цікавила літературознавців різних поколінь, проте, як зауважує, Галина Волощук, досі поза увагою дослідників залишаються чимало творів. Залучення до роботи невідомих раніше зразків лірики (з архівів Коломиї, Івано-Франківська, Львова), прози письменниці, що не вповні досліджена, увиразнюють актуальність і новизну.
У першому розділі дослідження конкретизовано теоретичний зміст поняття художнє мислення, акцентовано на гносеологічному вимірі творчої діяльності письменниці та реалізації авторської свідомості в творчому методі та засобах художнього зображення і вираження. В роботі описано різні аспекти вивчення художнього мислення у працях відомих дослідників і слушно зорієнтовано цей огляд на доробок Уляни Кравченко. Дослідження українських літературознавців із оцінкою творчості Уляни Кравченко стало важливим підґрунтям для конкретизації в науковій роботі обраних Галиною Волощук напрямків вивчення художнього мислення письменниці.
У другому розділі на матеріалі поетичних збірок Уляни Кравченко 1885-1935 рр., зокрема «Prima vera» (1885), «На новий шлях» (1891), «Проліски» (1921), «В дорогу» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «В житті є щось» (1929), «Для Неї все!» (1931), «Шелести нам, барвіночку» (1932), «Caritas» (1935), досліджено полістильовість способу самореалізації поетеси, розповідні та віршувальні форми вираження авторської свідомості в ліриці поетеси. Прикметно, що лірика Уляни Кравченко в цьому розділі розглядається як складова українського літературного процесу, що, скажімо, засвідчують заявлені Галиною Волощук типологічні паралелі поезії Уляни Кравченко з поезіями Тараса Шевченка та Івана Франка, а отже, увиразнюється, своєрідність тематики, проблематики, системи образів, а також національна зорієнтованість поезій Уляни Кравченко й, таким чином, підкреслюється самобутність її художнього мислення й самодостатність доробку Уляни Кравченко у змагальних процесах доби.
Досліджуючи повість «Хризантеми», збірки поезій у прозі «Замість автобіографії», «Мої цвіти», драматичну поему «На визвольному шляху», а також учительські мемуари Уляни Кравченко на стильовому, генологічному, образному, наративному рівнях, Галина Волощук у третьому розділі підкреслює ліричну домінанту художнього світомислення письменниці.
Отже, саме завдяки вимогливому й фаховому ставленню Уляни Кравченко до шліфування поетичного слова її художній доробок протягом століть функціонує в українській літературі як цілісний і самобутній художній феномен.