В останні безсніжні дні зими у поїздку рідним краєм вибрався разом з колегами-філологами (Коломийський навчально-науковий інститут Прикарпаського національного університету імені Василя Стефаника і Центр досліджень «Покутської трійці»).
Село Молодятин на Коломийщині. Нас цікавить передусім плебанія (резиденція священика). Таких споруд у нашому регіоні лишилося мало. Їх цінують. У них влаштовують музейні експозиції: торік музей родини Шухевичів відкрили у приміщенні плебанії у Тишківцях (Городенківський район), музей Марійки Підгірянки діє у схожій споруді в Білих Ославах (Надвірнянщина).
Приміщення у Молодятині також вписане в історію української літератури і національного пробудження. Вперше я тут побував на початку 1970-х. Меморіальна таблиця на стіні вже тоді свідчила: тут бувала Ольга Кобилянська. А 1990 року, коли почав вивчати літературне життя нашого регіону, виринула ще одна постать: Ярослав Весоловський. Не знаю, чи є точна дата побудови цієї споруди, але дата народження Веселовського вказує, що їй не менше ніж 140 років!
Український письменник, журналіст, громадсько-політичний і культурний діяч Ярослав Веселовський (1881–1917) народився в Молодятині. Його батько на той час у селі був священиком. Жив у цьому приміщенні. Далі були: юридичний факультет Львіського університету, членство в Русько-українській радикальній партії. Редагування українських газет, які виходили ще до Першої світової війни: «Поступ» (Коломия), «Буковина» (Чернівці), «Письмо з ˮПросвітиˮ» (Львів). Праця відповідальним редактором найпрестижнішої української газети «Діло» у Львові. Під час війни – активна національно спрямована робота: референт преси в МЗС Австро-Угорщини у Відні (1914-17), видання календарів та альманахів.
Ще з гімназійних років у Коломиї знав Кирила Трильовського і Якова Оренштайна. Приятелями Весоловського були Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Іван Труш. У книзі спогадів «Три портрети» Богдан Лепкий у тексті про Василя Стефаника написав про Весоловського: «Коломия. Йдемо з покійним Славком Весоловським від пошти до ринку. […] Славко має дивну вдачу. Зі старшими він старіється, а з молодими молодніє. Ріжниці віку не почувається. Я також забуваю, що він сім літ молодший від мене і балакаю з ним, як із ровесником. Цей хлопчисько знає все, що діється в Коломиї і в цілім повіті. Трильовський і «Січі» цікавлять його в першу чергу. Захоплений Гуцульщиною. Але й про «Народний дім» скаже вам, і про Кульчицького та Дудикевича також».
А щодо Ольги Кобилянської у Молодятині – то інша історія. У селі від 1918 до 1936 року був священиком Костянтин Балицький (1880–1936), уродженець Спаса. Він у Молодятині зробив багато добрих справ, зокрема матеріально підтримував будівництво школи (1932). Балицький – не лиш добрий пастир, а й творча людина, автор мовознавчих розвідок, які високо поцінував Іван Огієнко (1933). До Молодятина Балицький був священиком у Чернівцях (1909–1918); залишив спогад «Моє знайомство з О. Кобилянською» (він був чоловіком племінниці Ольги Кобилянської).
Серед іншого, Костянти Балицький написав: «Ми перед самим приходом румунів вибралися із Черновець на стало в Галичину. Милим спогадом між иншим остав нам набутий фортеп’ян від шановної Ювілятки. „Я рада, що він переходить в руки моїх приятелів, – казала на прощанню наша Добродійка, – та дожидайте колись і мене у себе!ˮ». І Ольга Кобилянська приїхала. З Румунії до Польщі (у міжвоєнну добу кордон між зайнятими чужими державами українськими землями проходив за Снятином). У Молодятині вона була принаймні двічі: 1929 і 1932 років. І працювала тут над «Апостолом черні» (цей твір у радянську добу не видавали і намагалися не згадувати).
Декілька років тому виникла загроза, що приміщення плебанії розберуть. Тепер, судячи з усього (знято стару штукатурку, встановлено нові вікна і двері, проводять опоряджувальні роботи всередині) громада вирішила зберегти цю пам’ятку.
Мудре рішення, бо цей будинок – «з історією». Як надумають тут робити музейну експозицію, обіцяю поділитися експонатами.
© Микола Васильчук