18 лютого 2020 року. У кожному місті чи селі завжди знайдеться той, хто знає більше за інших: де хто жив, які події тут відбувалися, як називаються урочища, яри, криниці. Таких людей звуть краєзнавцями. Особливість їх у тому, що вони небайдужі до того, що їх оточує. Саме ця небайдужість, помножена на освіченість, і є основою краєзнавства.
Краєзнавство вкорінює тебе на рідній землі. Зв’язує тебе, нинішнього, з твоїми предками. Вчить любити життя і людей.
Справжнім краєзнавцем щодо Косова і Косівщини був Ігор Пелипейко (1928–2006).
Виходець з сім’ї політичного емігранта, він народився далеко від Карпат: у селі Дмитровичі Берестейського повіту, що в нинішній Білорусі (а тоді – міжвоєнна Польща). У Косові жив від 1938 року. І Косів у його долю увійшов назавжди.
Хоч і світу побачив: брав участь у Словацькому національному повстанні 1944 року; отримав фах філолога у Чернівецькому університеті; вчителював на Волині.
Та все ж, найвагомішу частку життя провів на Косівщині.
Десятиліттями віддавав себе справі навчання дітей. Заслужений працівник народної освіти України.
Видавав книжки і редагував газети.
Ми з Ігорем Аполлоновичем познайомилися на самому початку 2000-х у Косові. На Гуцульському фестивалі. По черзі давали інтерв’ю для Українського радіо.
Потім розговорилися, бо знали один одного за публікаціями.
Згодом листувалися. Бережу листи Ігоря Аполлоновича. Мудрі й інформаційно насичені.
Він переслав мені як дарунок збірку оповідань Миколи Матіїва-Мельника, яку я не міг знайти у Коломиї (написав, що вже скористався нею, тепер хай книжка іншим служить).
Людина з глибокими знаннями рідного краю (він ці знання втілив у більш ніж шести сотнях статей і шістнадцяти книжках).
Є в нього суто «косівські» видання, а є такі, що мають загальноукраїнське звучання. Зокрема, за межі регіональні сягають його довідники «Гуцульщина в літературі» (1997), «Дослідники та краєзнавці Гуцульщини» (у співпраці з Петром Арсеничем, 2002), «Косів: люди і долі» (2001), а також збірник статей «Містечко над Рибницею» (2004). Ці книжки і досі не втратили свого пізнавального значення. До них часто звертаюся, бо є там таке, чого не знайдеш в Інтернеті.
Косівський ліцей імені Ігоря Пелипейка. Про життя навчального закладу нам з колегами з Коломийського навчально-наукового інституту розповідали в музейній залі, присвяченій Ігорю Пелипейкові, заступник директора Ганна Корпанюк та заслужений вчитель України, наш колега-філолог Василина Сеняк.
Кажуть, освітяни зібрали кошти. І вже навіть розроблено макет пам’ятника Ігорю Пелипейку. Він от-от має постати у дворі їхнього ліцею.
© Микола Васильчук